П

ПАРХОМЕНКО Михайло Іванович ( нар. 31.07.1950, м. Краматорськ) – художник, громадський діяч, мандрівник. Закінчив Укр. поліграфічний ін.-т ім. І.Федорова ( Львів, 1977 ). Член Націон. Спілки художників України (1977 ). Учень відомих  живописців  -  І.І. Пархоменка, батька( 1916-1977), О.М. Москвичова  ( м. Санкт-Петербург ), народного  художника України М.В.Ясиненка. Трудову діяльність розпочав на  Донецькому художньо-виробничому комбінаті (1967-1983, з перервою на службу у лавах  РА ). Працював на суднах Чорноморського морського пароплавства « Казахстан», « Максим Горький», «Федор Достоевский», « Федор Шаляпин « (1984-1992 ). Учасник двох навколосвітніх подорожей, десяток разів  обігнув Європу. Визнаний майстер літографії, офорту й станкового живопису. Мав 70 персональних виставок, з них 50 за кордоном. Координатор творчих програм Націон. Академії образотворчого мистецтва й архітектури ( Київ, 2002 ), один із засновників Спілки мариністів Одеси, художній керівник міжнародного творчого  об’єднання « Спокуса» (2006 ). Голова секції графіки Одес. спілки художників ( 1997-2005 ). Організатор Всеукраїнських і регіональних творчих проектів: « Обличчя кордону», «Чарівний світ Дністра», « Крила Вітчизни», « З’єднуємо береги», «Стежками південних кордонів»,кількох  пленерів у с. Санжійці та міжнародного  творчого  симпозіуму ( з 2013). Більше 100 графічних робіт знаходяться у 28 музеях України, Росії, Казахстану, Туркменістану, більше 200 картин у приватних колекціях. Виховав біля десяти відомих молодих художників, серед яких  Інна Пантелеймонова (м.Київ), Ганна Васькевич ( м.Одеса). Нагородж. Пам’ятною відзнакою Академії мистецтв України (2000 ), медалями, лауреат  першої премії Націон. конкурсу молодих художників  України  (1977 ), конкурсу  «Смарагдова ліра» (2005). Прізвище художника внесено в книгу «Звезда Одессы». (2000).

***

ПЕРХАЛЮК (Корука) Раїса Феодосіївна (нар.25.12.1937,м. Луцьк) – працівник торгівлі , громадського харчування. Закінчила Рівненський кооперативний технікум Укоопспілки (1965). Працювала в системі громадського  харчування  й  торгівлі міст  Нововолинськ, Луцьк (1955-1974), завідувачем  магазинів №36,59  Великодолинського  куща  рай споживкооперації (1974-1979).Керувала виробництвом їдальні №9  «Одессільбуду» (1979-1984), їдальні № 7 Іллічівського комбінату громадського харчування ( до 1989 ), їдальні  № 2 «Одесоблагробуду» ( до 1992 ),  зав. їдальні  Акаржанського  заводу ЖБК ( до 1994). Обиралась депутатом Великодолинської селради. Нагород. медаллю «Ветеран праці» (1986 ), знаками «Переможець соц. змагання 1976 року»,  «Ударник ХІ п’ятирічки».

***

ПИРОГОВ Єгор Сергійович ( нар.30.09.1987  смт. Великодолинське ) – спортсмен,громадський діяч. Майстер спорту міжнародного класу (2010). Інвалід з  дитинства. Закінчив Одес. нац. політехнічний унів-т (2010). Спортсменом-професіоналом  став у  2003 під керівництвом батька Пирогова Сергія Єгоровича . Член  Укр. бездопінгової  федерації  паверліфтингу ,збірної команди України. Чемпіон  України із жиму лежачи серед юніорів(2010), срібний призер, чемпіон України (2010), володар Кубків України(2010),Чорного моря (2009,2010). Чемпіон Європи із жиму лежачи (2010). Найкращий результат – 165 кг. ( жим лежачи). Голова правління молодіжної громадської організації « Лідер плюс».

***

ПРИКОРДОННІ ЗАСТАВИ. В перебігу громадянської війни та іноземної інтервенції була знищена система охорони кордонів, яку в Російській імперії виконував Окремий корпус прикордонної варти. З приходом 07.02.1920 до Одеси більшовиків оборона узбережжя Чорного моря покладалась на окремі військові підрозділи. З 19.03.1920 на базі Особливого відділу РСЧА і губернського ВЧК більшовики організували дільничні й морські прикордонні відділки для  охорони кордонів, контрольно-пропускні пункти та загороджувальні пости. Їх військове забезпечення лягло на плечі Особливого відділу ВЧК, а військове утримання – на внутрішні війська. Кордон лівого берега Дністр. лиману й узбережжя Чорного моря від с. Незавертайлівка до В.Фонтану пильнував 362-й полк 121 СБр. 41 СД. Згідно з наказом  №51 від 29.03.1920, даним морському начальникові району Овідіополь-Очаків, більшовики підсилити обороноздатність узбережжя Чорного моря: від Овідіополя до Олександрівки – силами 362 СП (577 бійців, 13 кулеметів); лінію Овідіополь-Аджіяск –  силами морської міліції (184 бійці); артилерійськими дивізіонами: 2 легким (артилерія 184,8 — 3″), зведеним важким (артилерія 167, 2—3″, 2—42″, 2—48″, 1—6″, 2—6″); прожекторними ротами: 1-ю (107 бійців, 4 прожектори) і 2-ю (85  бійці, 2 прожектори), а також Окремим батальйоном  прикордонної охорони (466 бійців, 8 кулеметів). Крім цього додавали 63 бригаду ВОХР; стрілецькі окремі б-ни: 13 (418 бійців, 4 кулемети), 29 (237 бійців, 2 кулемети), 43 (137 бійців, 7 кулеметів) та 316 (41 бійців, 9 кулеметів). Діяв також повітряний загін (49 бійців, 9 кулеметів). На середину квітня бійці Окремого прикордонного батальйону охороняли: 1 рота – дільницю від Кароліно-Бугазу до В.Фонтану, 2 рота – від В.Фонтану до Пересипського посту, 3 рота – від Пересипу до мису Аджіяск. Район Одеси охороняли частини Одеського гарнізону. Певний час обов’язки начальника одеського гарнізону виконував командир 121 СБр 41СД Микола Якович Котов (1893–10.01.1938). Під час боїв за Крим білогвардійський флот намагався заблокувати одеський порт. 25.05.1920 постові на заставах  відбили десант з 25 чол. білогвардійців, що прибув із Севастополя  есмінцем «Жаркий» (лейт. А.С.Манштейн) і о 7 год. 20 хв. висадився поміж хх. Біляївкою і Чаусами. В густому тумані білогвардійцям пощастило дістатися  берега і попідпилювати телефонні стовпи. За браком коней і зв’язку з центром бійцям посту не вдалося стягнути значніші сили, щоб  знищити десант. Але відсіч від червоноармійців він дістав і відійшов до своїх 3 човнів з кулеметами, а потім о 8 год. 20 хв. відплив до есмінця. Люстдорфська артбатарея не змогла надати допомогу, оскільки три її гармати могли обстрілювати територію лише до Бугового. Після такого інциденту командир 1-ї роти Окремого батальйону прикордонної охорони просив командування 121 СБр встановити у вказаному районі ще одну  батарею, або виділити броне потяг, здатний до нічного бою з гарматним обстрілом районів Кароліно-Бугаз – Бугове, Кароліно-Бугаз – Овідіополь – Калаглія, чи при наймні 20 кавалеристів, поки пости  не сформують розвідників. 26.05.1920 прикордонники зафіксували аероплан-розвідник з російськими розпізнавальними колами (біло-синьо-червоними), що вилетів з Аккермана і здійснив  політ на постами Отарик і Кароліно-Бугаз. З середини червня прикордонники щоночі фіксували вогні ворожих суден біля Великого Фонтану, навпроти постів Ольгине, Санжійка, Біляївка (Любомила) і Кароліно-Бугаз. Цього самого  часу, щоб ослабити  більшовицький наступ на Крим, білогвардійці планували висадити з Феодосії і Севастополя десант з катерів під командою капітана 1 рангу І.К.Федявського біля Дофинівки, В.Фонтану, кордону Кароліно-Бугаз. Для запобігання десанту морську акваторію біля В.Фонтану було заміновано. В липні бійці Окремого батальйону  (командир Васильєв, воєнком Чоп) взяли участь у придушенні повстання 1920. Згодом прикордонну смугу охороняли бійці 183 Окремого прикордонного батальйону, одне з відділень якого на чолі з І.В.Панфіловим розмістилося в Овідіополі. З 27.09.1922 охорону кордонів передали Державному політичному управлінню (ДПУ) при НКВС і сформованому Окремому прикордонному корпусові військ ДПУ, а зі створенням СРСР прикордонників підпорядкували органам ОДПУ при РНК СРСР (15.11.1923). На кінець 1926 прикордонники організаційно мали таку структуру: Головне управління прикордонної охорони і військ ОДПУ – округ – загін – комендатура – застава. Узбережжя Чорного моря від Дністров. лиману до Одеси охороняв 26 Одес. прикордонний загін Управління ПВ НКВС Чорноморського округу. Прикордонні застави  у нашому краї були у Люстдорфі, Буговому, Санжійці, Кароліно-Бугазі, Роксоланах, Овідіополі, та ін. Напередодні ВВВ край входив до Району прикриття №7 (помічник ком. військами ОдВО по УР ген.-майор В.І.Рєпін) Чорноморського прикордонного округу НКВС СРСР (очолював комбриг М.С.Кисельов). Військовики ОдВО, в тому числі прикордонники, пильнували порти та узбережжя від Дністр. лиману до с. Каланчак (нині Херсон. обл.), а також стан. Короліно-Бугаз, Дальник [Барабой]. Напередодні війни Охорону морського узбережжя від Кароліно-Бугаз до Одеси виконував 1-й Чорноморський загін прикордонних кораблів (411 осіб) та створений з 1 й 2 прикордонних комендатур Одес. прикордонного загону – 26 прикордонний загін (згодом полк). Спокою на кордоні по лінії Дністр. лиману майже не було. Раз у раз потрапляли під обстріл наряди прикордонників, чимало було порушень кордону, пов’язаних з проникненням розвідки й ворожої агентури. З початку ВВВ документи фіксують ворожі десанти. Так 22.06.1941 прикордонники 26  погранзагону повідомили про  десант (100 осіб), що висадився о 13.00 на захід від Одеси в районі с. Татарка. Того самого дня о 13.30 зафіксували десант  у районі с. Спартаківка (кількість не визначена). З 10.08.1941 полк діяв у складі Східного сектору Одеського оборонного району (ООР). Його очолювали командир – полковник Олексій Олександрович Маловський,  військовий комісар – В.О.Гаврилов, начальник штабу – майор Кудришев. Командири батальйонів: 1 – капітан Шейкін, 2 – капітан Солосенков (загинув), 3 – ст. лейтенант Фурсов (загинув 25.08.1941). З 11.08. по 01.09.1941 полк знищив 1900 румунських військовослужбовців, 6 танків, 6 гармат, 69 кулеметів, полонив 46 румунських вояків. Наказом командувача ООР від 25. 08.1941 особовому складу полку оголосили подяку. 26.08.1941 полк розгромив 35 піхотний полк румунської армії. З 28.08.1941 командиром полку став капітан Г.М. Рубцов. 31.08.1941 полк увійшов до складу Одес. СД як 2 СП (з 01.09.1941), згодом 1331 СП (10.09.1941) 421 СД Приморської армії. У жовтні 1941 полк евакуйовали до Криму де він брав участь в оборонних боях на Ішунському перешийку поблизу Севастополя.  13.11.1941 був розформований. Після визволення Одеси 10.04.1944 окремі бійці 26 Одеського прикордонного загону (нагороджений за оборону Одеси орденом Червоного Прапора) повернулися на своє колишнє місце служби. Б.О. Мельков (майор у відставці) згадав, що з прикордонників, які билися у перші дні війни повернулося лише 7 чол.

Пограничные войска СССР, 1918-1928: сборник документов и материалов. – М.: Институт истории СССР (АН СССР), 1973; Пограничные войска в годы Великой Отечественной войны1941-1945: сборник документов и материалов – М. Наука, 1968; Гражданская война на Украине 1918-1920Сборник документов и материалов в 3-х т. – Т. 2. – К.:Наукова думка1967.

Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне: Накануне. кн. 1. Ноябрь 1938 г.-декабрь 1940 г. С. В. СтепашинВ. П. ЯмпольскийФедеральная служба контрразведки РФ. Академия.А/О “Книга и бизнес”, 1995. с.201

***

ПИРОГОВ Микола Іванович (13[25].11.1810, Москва – 23.11[5.12].1881, с. Вишня, Вінниця) – видатний хірург, анатом і педагог. Засновник воєнно-польової хірургії. Член-кореспондент Петербургзької АН (1846) та член кількох іноземних академій. Син військового чиновника. Маючи домашню початкову освіту, вступив у приватний пансіон. У 14 років став студентом медичного ф-ту  Московського ун-ту (1824-1828);  дістав звання профессора Дерптського у-ту (з 1836) і Петербургзької медико-хірургічної академії (з 1840). Працював на посадах: опікун Одеського (з 1856) і Київського навчальних округів (1858-62). 14.02.1847 зробив свою першу операцію під ефірним наркозом. Наступного року – на холерній епідемії. Ввів гіпсову пов’язку і запропонував ряд хірургічних операцій. Учасник оборони Севастополя (1854-1855), франко-пруської (1870-1871) і російсько-турецької (1877-1878) воєн. Провадив боротьбу зі становими забобонами щодо освіти, виступав за автономію університетів, впровадження загальної початкової освіти. Світове визнання здобув атлас Пирогова  «Топографическая анатомия» (Т.1-4, 1851-1854). Консультував 21-річного Д.І.Менделєєва (1855) та оперував народного героя Італії Джузеппе Гарібальді (1862).  Під час свого перебування в Одесі лікував хворих. Комітет опіки над переселенцями повідомляв: «Его превосходительство, господин статський советник доктор Пирогов уже в течении нескольких лет проводил летние месяцы в колонии Люстдорф и подавал тогда скорую и превосходную врачебную помощь не только колонистам колонии Люстдорф, но и жителям других либентальских колоний, пораженных весьма опасными и, казалось, неизлечимими болезнями…». Один з листів, що їх 1858 написав М.Пирогов М.І.Пущину (1803-1874) з Люстдорфа.

Советское здравоохранение, Выпуски 7-9. М.: Медгиз, 1973

***

ПОДРАЖАНСЬКИЙ Олександр Львович (1901, Одеса – 1963, Кишинів) – виноградар,  кандидат наук. Закінчивши одеське комерційне уч-ще працював робітником. Навчався в Одес. (1920-1923) і  Середньоволжському (Самара) сільгоспінститутах (1923-1925). Під час навчання в Одесі  практикував у Березівському р-ні, де полюбив спеціальність виноградаря.  Повернувшись із Самари, працював в Одеському порту помічником інспектора.  1926-1927 навчався на курсах, що їх організував  В.Є.Таїровим при Центральній науково-дослідній станції виноградарства і виноробства. З 09.04.1927 – технік розсадника при інституті Таїрова. За рік став працівником відділу станції, а 1929 – фахівцем відділу виноградарства, зав. опорним пунктом при радгоспі «Жовтнівка»; з 1932 – старший спеціаліст, з 1936 – зав. відділом агротехніки. Вперше почав друкуватися в «Степовому досліднику» («Щеплення винограду» і «Висадка винограду»: 1927-1928). Працював в інституті над виведенням нових сортів винограду до початку війни. Під час оборони Одеси разом з сім’єю евакуювався до Середньої Азії. Після визволення краю в 1944 знову повернувся до інституту Таїрова. Опікувався виноробними господарствами «Ульянівка» і  «Трохимівка» (Олександрівка), кол-ми ім. 10-річчя Жовтня на 9-й ст. Фонтану та ім. К.Лібкнехта в Чорноморці та провадив науково-дослідну роботу. Серед учнів відомий Н.М.Коваль. В період розгулу «лисенківщини» мусив переїхати до Кишинівського НДІ садівництва, де обіймав посаду старшого наукового працівника.

Подражанский В.А. На берегу Сухого Лимана. Воспоминания старого таировца / журнал «Самиздат». – Одесса-Москва, 2011.

***

ПОТРИВАЄВЕ – хутір на південно-західній околиці Одеси в к. ХІХ – поч. ХХ ст. Назву дістав за однією версією, від одеського лікаря Потриваєва, за другою –  від командира 1 Тилігуло-Березанського партизанського загону  М.Ф.Потриваєва.  На 1925 – центр заміської Подриваївської районної і сільської рад, був приписаний до Михайлівського р-ну міліції. Охоплював приміські виселки Далекі Млини, Преображенський, Троїцьке; села Татарку, Середній Фонтан, Дерібасівку, Чубаївку, Криву Балку, Дмитрівку; хутори  Болгарка, Бурди, Вишинського, Вейнера; радгоспи Церабкоопа і Михайлівський та  Авіа-завод (Анатра).

Вся Одесса и Одесская губерния 1925. – Одесса, узд. Известий Одес. Губкома КП(б)У Губисполкома и Губпрофсовета, 1925.