Л, М, Н

ЛАГАРД Август Осипович, де (Огюстен Марі Балтазар Шарль Пелетье де Лагард, 1780 –1834, Париж) – граф, генерал-майор рос. і франц. служби. Після приходу до влади Наполеона Бонапарта у Франції, емігрував до Рос. імп. Служив лейтенантом у мальтійскій армії, і 1800 здобув орден св. Іоанна Єрусалимського. На російську військову службу перейшов 21.09.1801  підпоручиком, був  ад’ютантом  інспектора по кавалерії Дністровської інспекції маркіза Ж. Ф. Дотишампа.  В серпні 1806 зарахований до лейб-гвардії Єгерского полку і  1806-1807 воював у Сх. Прусії, де за мужність дістав чин штабс-капітана.  1808-1809 брав участь у війні зі шведами в Фінляндії  і 20.05.1808 дістав золоту шаблю з написом «За храбрость», а 16.07.1808 – орден св. Георгія 4-го ст.  1811 здобув чин полковника; 14.08.1814 – шефа 48 єгерського полку, з 15.05.1814 – ген.-майора і командира єгерської бригади 17 піхотної дивізії. Учасник битв при Аустерліці (Австрія, 1805), Бородіно (1812), «Битві народів» під Лейпцігом (1813) та взяття Парижа рос. армією (1814).  В роки рос.-французької війни дістав нагороди: орден св. Володимира 3-го ст., св. Анни 2-го ст. з алмазами. З 1815 вийшов у відставку з рос. Служби і перейшов  до французької армії Людовіка ХVІІІ. Подорожував 1811-1812 з Москви в Константинополь, через землі Пд. України. У своїх спогадах-щоденниках згадав Одесу (серпень-вересень 1811) і залишив цікаві спогади про будівництво Аджидерської фортеці та Овідіополь (вересень 1811).

Traduit en vers Frangais par le comte de Lagarde member de Lacademie de naples. – Vienne, 1815; [Делагард, граф Месанс] Путешествие из Москвы в Вену через Киев, Одессу, Константинополь…или Письма, адресованные Жюлю Гриффиту графом Лагард. – Париж. 1824. / [La Garde, comte de Messence] Voyage de Moscou a Vienne par Kiow, Odessa, Constantinople, Bucharest et Hermanstadt; ou Lettres adressees a Jules Griffith par le Comte Lagarde. – Paris. 1824

***

ЛИПСЬКИЙ Володимир Іполитович (11.03.1863, с. Самостріли Корецького р-ну Рівненської обл. – 24.02.1937, Одеса) – український ботанік; член ВУАН (1922–1928 президент) і член-кореспондент АН СРСР, директор Одеського ботанічного саду. Навчався у Житомир. гімназії,  1881 із золотою медаллю закінчив Колегію П.Галагана, 1887 –Київський ун-т. З 1887 по 1894  – на різних посадах у ботанічному саду Київського ун-ту: консерватор, асистент кафедри ботаніки. З 1889 приймає участь у наукових експедиціях на Кавказ та до Пн. Ірану.  1894 по 1917 працює в Головному ботанічному саду Петербурга на посадах молодшого і старшого консерватора гербарію, головного ботаніка, а згодом – завідувача відділом живих рослин. Бере участь у наукових експедиціях на Кавказ, Алтай та в Середню Азію, щоб  детально вивчити високогірну флору цих країв. Одним з перших дав науковий опис флори Індонезії, Тунісу, Алжиру, Середньої Азії. Зокрема, описав 4 нових види, 220 нових рослин, з яких 45 названі його ім’ям. 1917 повернувся до України і взяв активну участь у формуванні УАН, згодом очолював кафедру ботаніки Академії. 1922-1928 – президент ВУАН.  1928-1933 – директор Ботанічного саду в Одесі. Брав участь в дослідженні водоростей Чорного моря й Сухого лиману, де вивчав суходільну і водяну рослинність, її вплив на якість води і грязей лиману, як місця, придатного для будівництва курорту («Краткий отчет о ботаническом исследовании Сухого лимана в 1927 году»). У 1930-1931  сприяв створенню першого в Україні заводу для виробництва йоду. Автор понад 80 друкованих наукових праць.

***

ЛІСОГУРСЬКИЙ Костянтин Данилович (1879, Овідіополь – ?) – моряк. Народився в сім’ї овідіопольських міщан. Призваний 1899 на флот. Служив на одному з парусників ЧФ, згодом на панцернику «Князь Потьомкін Таврический». 14.06.1905 був учасником повстання моряків в часи першої російської революції. 15.06.1905 перебував в Одесі. 24.06.1905 у складі екіпажу зійшов на румунський берег в порту Констанца. Мешкав в Румунії. Подальша доля невідома.

***

ЛЮСТДОРФСЬКИЙ РЕПАТРІАЦІЙНИЙ ТАБІР. Діяв після ВВВ  за №186,  як Одеський пересильний пункт. «Пересильними особами» спочатку  були іноземці, що їх узяли в полон німці. Після визволення Люстдорфу радянськими військами тут влаштували новий табір. З 1945 органи НКВС звозили сюди всіх військовополонених європейців,  які не були німцями, австрійцями, угорцями та румунами. Більшість із них на момент видання наказу № 00955 не потрапила до списків, оскільки перебувала в дорозі чи на лікуванні.  Тому 16.12.1945 НКВС СРСР телеграмою (№ 2943) зобов’язав своїх працівників на місцях зосередити «військовополонених не німецької національності» в окремих таборах, а через три тижні новим наказом від 08.01.1946 (№0015) усіх звільнених чехів і словаків, югославів, італійців, турків, норвежців, шведів, греків, французів, англійців та ін., уже зосереджених у таборах,  було велено переправити до Люстдорфа, в табір органів репатріації №186. Це не стосувалось тільки осіб, що служили в каральних органах СС, СА, СД, гестапо. Яскраво описала пересильний пункт Н.О.Кривошеїна. Разом з чоловіком І.О.Кривошеїним (сином колишнього міністра рос. імп. Миколи ІІ, і головою Співтовариства російських діячів французького Опору) вона була тут у травні 1948. Крім російських репатріантів у Люстдорфі перебували  полонені французькі міліціонери, прихильники лідера фашистів і французького адмірала Ж.Л.Ксавьє Франсуа Дарлана; німецькі вояки та чехи. Усі мешкали в низьких бараках на кшталт будок, розміщених  кількома рядками. З цього табору рос. репатріантів потягами відправляли на поселення до Росії.

Кривошеина Н. А. Четыре трети нашей жизни / послесл. И. А. Кривошеина. – Paris : YMCA-Press, 1984. – 282 c.

***

МАКСИМОВ Ігор Сергійович ( 01.08.1934, Одеса – 13.06.2005 Овідіополь) – відомий актор театру. З 1949 сім’я проживала в Овід., де закінчив середню школу ( 1953).  Брав участь у самодіяльності  ще в  школі,  потім у Будинку культури. Закінчивши Київ. театральний  ін – т  ім. І. Карпенка – Карого (1958)  дістав призначення  до Одес. музично – драматичного театру ім. Жовтневої революції ( 1958 – 2005). За вихованням належав до української національної школи. Протягом  майже півстолітньої акторської роботи зіграв понад 100 ролей. Основні з них -  Миколи в «Наталці – Полтавці»  І. Котляревського, Чорта в «Ночі перед Різдвом» М. Гоголя, Іваніки в інсценірівці В. Василька «Землі» О. Кобилянської, Націєвського в «Мартині Борулі»  І. Карпенка – Карого. Особливе місце серед ролей посідав образ Тев’є – молочника в інсценірівці за творами Шолом Алейхема.  Мав  схвальну пресу. Заслужений артист України (1979). Нагородж. почесними грамотами.

***

МАРТИНОВ Дмитро Дмитрович (01 (14).12.1915, Харків – 27.01.2007, Красноярськ). Народивсь у сім’ї робітника. Закінчивши 7 семирічку й ФЗУ, працював слюсарем, бригадиром монтажників. У Червоній Армії з 1937, де  закінчив курси молодших командирів. Учасник ВВВ з серпня 1941. Захищав Кавказ, Севастополь, визволяв Таманський п-ів, а в лютому 1943 батальйон морських піхотинців під його командою провів десантну операцію, захопивши біля селища Мисхако в районі Новоросійська невеликий плацдарм (названий «Мала земля»).  В кінці 1943 бився за Керч. Учасник Дністровської десантної операції. В ніч на 22.08.1944 очолюваний ним 305 батальйон 83 окремої бригади морської піхоти  першим форсував Дністров. лиман. Особливо відзначились тут бійці старш. лейт. О.В.Зацепіна, а сам Мартинов  керував переправою передової групи. Учасник  визволення Румунії, Болгарії, Угорщини.  08.12.1944 очолив десант у районі міста Вуковар (Югославія), де бійці батальйону захопили залізничну станцію. За два дні боїв десантники знищили вісімнадцять танків ворога й кілька сотень солдатів і офіцерів.  24.03.1945 майор Мартинов дістав звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».  28.03.1945 його тяжко поранило на території Чехословаччини, отже Перемогу зустрів у шпиталі.  З 1945 підполковник Д.Д. Мартинов у запасі, якийсь час мешкав у Харкові. З 1950, закінчивши партшколу, працював на партійній роботі в Красноярську. Похований на Алеї Слави кладовища Бадалик.  Нагороди: ордени Леніна (2), Червоного Прапора (3),  Суворова 3-го ступеня, Вітчизняної війни 1-го ст.-ня (2), Вітчизняної війни 2-го ст.-ня, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки. Мав бойові і ювілейні медалі

***

НЕНОВ Дмитро Хомич ( нар. 11.07.1942 , с. Задунаївка Арцизького р-ну Одес. обл. ) – працівник фінансових установ, громадський і політичний діяч.  Трудову діяльність розпочав рахівником-касиром Задунаївського сіль спожив. Товариства ( 1960-1964 ). Після  закінчення Львівського торговельно-економічного ін-ту (1968 )  працював старшим економістом Овід. райспоживспілки ( до 1972 ) .Партійна робота: завідуючий сектором парт. обліку, загальним відділом, головою парт. комісії Овід. РК КПУ (1972-1990 . Був  заступником голови райвиконкому (1990-1992), голови райдержадміністрації (1992-1994, 1995-1997),голови райради народних депутатів (1994-1995). Керівник новоствореної держав. податкової  інспекції в Овід. р-ні (1997-2001). Доклав зусиль до становлення та розбудови держав. установ. Обирався президентом футбольного клубу «Дністер».  Нагород. медаллю «За трудову відзнаку» (1977), Почесною грамотою Держав. податкової адміністрації України (1998 ), редакції журналу «Вісник податкової служби України» (2001).