І, Й, К

ІЖЕНКО (ІЖА) Іван (роки життя невідомі) – титулярний радник. Син купця Івана Іжі. Мав поблизу овідіопольської поштової дороги (в межах Одес. градоначальства) два наділи, разом 50 дес. 172 кв. сажн. Перший був виділений одеським забудовчим комітетом 02.11.1814, другий – придбаний згодом у губернського секретаря Леонтовича. З 1829 отримав «відкритий лист» на ділянку №103 у ІІ-й частині міста Одеса (див. Одеські заміські хутори). На 1830 ділянка стояла пусткою. Тут розмістилися два будинки криті тесом і соломою, криниця й загата у Сухолиманській балці. На ділянці раніше росли 400 дерев, з них 100 шовковиць. Частина наділу відійшла під дорогу Одеса-Овідіополь. Ділянку придбала сім’я Зонтаґ (див. Втіха, хутір), а І.Іженко отримав наділ (№107 – 15 дес. 738 кв.сажн.) на північ од с. Татарка. Мешкав тут з 1836 і збудував 4 житлові будівлі й вітряний млин. Нащадки Іжі мешкають нині в с.Прилиманське й Одесі.

***

ІЗНАРА – хутір на північ від хутора Втіха (сучасна територія Аванградівської селради, нині тут військова частина протиповітряної оборони). З 1820 по 1830 на ділянці землі, що належала Тов-ву сільського господарства Пд. Росії, був сад-хутір (16 га). Тов-во провадило досліди з акліматизації рослин й дерев і безплатно відпускало посадковий матеріал   для м. Одес та околиць. 1830 хутір передали члену тов-ва Ізнару з умовою подальшої дослідницької роботи та надання мешканцям  міста  посадкового матеріалу. З 1842 хутір побільшав завдяки  орендованій у ген. Л.О.Наришкіна ділянки землі (300 дес.,  за 2 версти від Застави). Вздовж 100 дес. землі, обкопаних  канавою, висадили акації. Згодом кожні два роки дерева зрубували на паливо. У перші 3-4 роки на хуторі висадили  близько 214 тис. дерев і кущів, в тому числі 6 тис. виноградної лози: 3-7 річних сажанців фруктових дерев (27 тис.), шовковиці (28 тис.).  В розсаднику мали: 58 тис. лісових, 10 тис. фруктових дерев, 35 тис. шовковиці і 50 тис. сіянців. Витрати на це становили 6659 руб. 14 коп. сріблом, з них 500 руб. – на 50 тис. сіянців, куплених по 1 коп. за шт., 2060 руб. – за 103 тис. маточника по 2 коп. за шт. Витрати на висадження 61 тис. дерев на місцях становили 4099 руб. 14 коп., тобто  кожне дерево, вирощене з насіння та потім пересаджене в маточник , а потім на постійне  місце коштувало  6,5 коп. (З.З. Маклотин, 1850). На 25 дес. міської землі, поблизу хутора ген. Наришкіна, Ізнар розплоджував шовкопрядів. Працювало на цьому 4-5 пар робітників. 1849 зібрали 90 четвериків (2358, 72 л.) коконів (в той час у Херсонскій губ., крім іноземних колоній, з коконів виробили 3 пуд. 30 фунтів шовку, проданого в Одесі громаді сільського госп-ва по 2 руб. 50 коп.). За різними даними на хуторі Ізнара з 1833 по 1850 було вирощено: 120 тис. плодових дерев (прищеплених і не прищеплиних), 205 тис. шовковиць, 473 тис.  лісових дерев  і 403 тис. кущів (М.А. Цветков, 1957); тоді ж таки було успішно висаджено дерев: 82 тис. плодових (прищеплених), 38 тис. – неприщеплених; з них  65 тис. прищеплених і 40 тис. – неприщеплених  саджанців роздано в державні та громадські сади (А.Шмидт, 1863); за 1843-1850 розведено: 85 тис. лісових, 80 тис. шовковиці і 33 тис. фруктових дерев, крім цього 20 тис. виноградної лози і 4 тис. кущів (И.Ю. Палимсестов, 1864). За спогадами очевидців на хуторі росли чудові софори. З 1833 він славився своїми будівлями із саману: житловим будинком, конюшнею, хлівами для худоби. Через 25 років (у 1858) комісія  тов-ва сільських господарів підтвердила якість будівель, при цьому відзначила, що: «…по дешевизне и прочности упомянутый камень может с выгодою заменить обыкновенный естественный камень»; «…кирпич получает такую твердость и плотность во всех частях, что может равняться со здешним одесским камнем»; «…оба дома, построенные на опытной ферме из этих кирпичей, представляют все условия прочности, которые только можно желать, и что эти здания не обнаруживают ни малейших следов сырости, хотя они и недавно выстроены»; «гвозди, вколоченные в стену, держались в ней крепко, а на деревянных кольях, воткнутых в ту же стену, висели конюшенные вещи, довольно тяжелые, без всякого повреждения стены…»; «по чрезвычайной дешевизне, по прочности жилья могут быть с большой пользой и выгодой возводиться везде, даже в местах, изобилующих естественным камнем и строевым лесом».

Описание Императорского Одесского сада, с замечаниями о растительности и климате окресностей г. Одессы // Журнал Министерства народного просвещения. Ч.LVІ. – СПб.: в типографи Императорской Академии Наук, 1847. – С.301; Цветков М.А.Изменение Лесистости Европейской России с конца ХVІІ столетия по 1914 год. – М.:Изд. АН СССР, 1957; Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генеральнаго Штаба. Херсонская губернія/Составил Генерального Штаба подполковник А.Шмидт. Ч.2. – СПб.: Печатано в типографии Калиновского, 1863; Палимпсестов И.Ю. Переменился ли климат на юге России // Русский вестник, литературный-политический журнал издаваемый М.Катковым. Т.54. – М.: в Университетской типографии (М.Катков), 1864;  Маклотлин З.З. Прибавления к №4-му «Трудов И.В.Э.О-ва» // Труды Императорского вольного экономического общества. Т.2. – СПб.: в тип. Штаба отдельн. Корп. Внутрен. Стражи, 1850.

***

ІЗНАР (Існар) Іван (Jean Isnard) – винахідник і автор опису пристрою для виготовлення саману,тобто землебитного каменю (Одеса, 1839). Прибув з Пд.Франції і мешкав в Одесі. Власник заміського хутора (див. Ізнара, хутір). 1833 заснував тут зразкову ферму-розсадник . З власноруч виготовлених каменів Ізнар збудував один з двох своїх будинків в Одесі (двоповерховий, розміром 19х8,5 м) і будівлі на заміському хуторі. Утримував на 1836 винний погріб в Одесі. І.Г.Коль в описі торговельних закладів Одеси відзначив на вул. Рішельєвській (сучасна вул. Деребасівська) магазин Ізнара, де в кількох кімнатах з елегантними шафами  містилися прикрашені етикетками винні пляшки з усіх куточків світу.

Современная хроника России. Обозрение современного движения русскаго законодательства и распоряжений по государственному управлению за декабрь 1843 года. Р.ІІІ // Отечественные записки: учено-литературный журнал издаваемый Андреем Краевским. Т.ХХХІІ. – Санктпетербург: В тип. И.Глазунова, 1844.- С.6 (66); Française et ètrangère. Tome siхième. – Paris, 1838; Коhl J.G. Reisen durch Südrußland. Erster Theil (Neurußland, Odessa, Ausfluege in die Steppen, die Krim). – Dresden, Leipzig 1841 – P.83.

***

ІЗНАРА СНАРЯД – пристрій для виготовлення саманів, примітивний копер. Складався з горизонтальної рами і  дерев’яної «бабки» вагою 150 кг.  Кількома ударами «бабки» вологу жирну землю з глиною та соломяною січкою,  у прямокутні дерев’яні форми ушільнювано, після чого форму звільняли від виготовленого таким чином каменю, а сам камінь сушили. Вперше біля Одеси француз Ізнар виготовив таким способом камені-самани і спорудив з них кілька будинків. Він пропагував будівництво із власного матеріалу, на що 15.12.1837 дістав п’ятирічне звільнення від сплати податку на вдосконалення свого агрегата. Снаряд Ізнара виготовляв землебитний камінь розмірами 180х180х360 см при масі 22 кг і об’ємній густині 1860 кг/м2. П’ять робітників за день виготовляли їх 280-300 штук. Остання модель снаряда мала продуктивність близько 400 каменів за 10 годин роботи трьох працівників. Технологія Ізнара не набула поширення, оскільки сам снаряд коштував дорого і міг використовуватися як альтернатива цегельні , а не для спорудження окремих будівель.

***

ІНГІСТОВИ – військова і поміщицька родина. Походила зі Швеції чи Пруссії. Прізвище в польських джерелах мало кілька варіантів: «Jangesterff», «Ingistoff», «Ingistow». Започаткували її в Російській імперії військові Гаврило Інгістов (бл. 1745 р.н.) та його син Микола (Платон) Інгістов (1776-1844).  Представники роду намагалися здобути дворянство і не раз клопотали за себе перед Дворянськими зібраннями Подільської та  Херсонської губ. У першій пол. ХІХ ст. Інгістови були вже в «Списку дворян Херсон. губ.» (Родовідна книга Херсон. дворянського депутатського зібрання на 1828 р.). Питання затвердження спадкового дворянська за Інгістовими порушувалося кілька разів перед Департаментом герольдії Правлячого Сенату, в тому числі 1854. Через одруження з представницею роду гр. Сцібор-Мархоцьких  сім`я дістала земельний наділ на лівому березі Дністр. лиману з населеними пунктами Грибівка і Кароліно-Бугаз, якими володіла до 1918 р.  За іменем власників одне з поселень інколи мало назву х. Інгістов  (Терновий). На сьогодні представники роду Інгістових мешкають у  США, Чехії та  РФ.

Дворянская родословная книга Херсонской губернии – РГИА – Ф.1343. – Оп.51 – Д. 585 // Источник: rodovoyegnezdo.narod.ru; РГИА. – Ф. 1343. – Оп. 22 – Ед. хр. 4085 (1854 год).; Список дворянских родов, внесённых в Родословную книгу Дворянского Депутатского собрания Херсонской губернии (Херсонская губ.: Одеский и Херсонский уезды) / Геральдический сайт Сергея Панасенко: goldarms.narod.ru/russian-adel.htm; Одесский уезд: Список населенных мест Херсонской губернии и статистические данные о каждом поселении / Губернский статистический комитет. – Херсон: тип. Губ.Правления, 1896.

***

КЕСЛЕР Карл Федорович [19.11 (01.12.) 1815, Дамрау, Кенігсберзький округ – 03 (15).03.1881, Петербург] – зоолог. Народився в сім’ї лісника.    Закінчив  у Петербургу пансіон (1828-1834) і у-т (1838). Очолював кафедру зоології Київського (з 1844) і Петербурзького (з 1862) у-тів. З 1861 професор, з 1867 ректор, а з 1873 – почесний член Петербурзького у-ту. Провадив дослідження на річках Пд. Буг,  Дніпро, Дністер (1853-1856). Працював 1856-1858 на Гідробіологічній станції від Новоросійського у-ту, де вивчав фауну Чорного моря, Дністр. лиману. Перебував 1856 і 04.-09.07.1858 в Овідіополі, залишив свої враження від містечка. Був членом 30 наукових товариств. Автор низки монографій з фауни хребетних Київської губ., Пн. узбережжя Чорного й Азовського морів, узбережжя Криму та інших. Опублікував 124 наукових праць. Дістав Демидівську 2 ст. премію (1853) й Малу золоту медаль Вільного економічного товариства (1874).

Кесслер К. Ф. Путешествие с зоологической целью к северному берегу Черного моря и в Крым в 1858 году. – К., 1860. – 248 с.

***

КОЛЬ Іоанн Георг (J. G. Kohl; 28.04.1808, Бремен – 28.10.1878, там само) – німецький письменник, мандрівник, історик, географ. Син виноторговця. Навчавсь у гімназії в Бремені, вивчав право в у-тах Геттінгена, Гейдельберга і Мюнхена. По смерті батька (1830) перервав навчання, і шість років працював наставником у Курляндії.  1837 переїхав до С.-Петербурга, служив у графа О.Г.Строганова. Разом з ним подорожував регіонами Пд. України. Побував в ОдесіОвідіополі, Люстдорфі та інших німецьких колоніях краю. Подав коротку історичну й етнографічну довідку регіону, а також зафіксував пам’ятки археології (кургани). 1838 повернувся до Німеччини й оселився в Дрездені. Видав кілька своїх праць: «Petersburg in Bildern und Skizzen», «Reisen in Innern v. Russland und Polen», «Reisen in Südrussland» і «Die deutschen Ostseeprovinzen» (1838-1841). Згодом подорожував  країнами Європи і 1842 надрукував кілька нових праць.  1854  побував у Пн. Америці,  1854 по 1858 – мешкав у США, де підготував кілька цінних карт та наукових доповідей. Товаришував з багатьма американськими письменниками і вченими. Повернувшись до Європи, оселився в Бремені, працював бібліотекарем (1863). Видавав свої праці до останніх років життя.

Коhl J.G. Reisen durch Südrußland. Erster Theil (Neurußland, Odessa, Ausfluege in die Steppen, die Krim). – Dresden, Leipzig 1841 – P. 330;  Russia: St.Petersburg, Moscow, Kharkoff, Riga, Odessa, the German Provinces of the Baltic, the Steppes, the Crimea, and the Interior the Impire. – London. 1844. – P. 528.

***

КОМСОМОЛ -  комуністичний молодіжний рух в СРСР. Перші комсомольські осередки виникли   1920 року. Їх члени  організовували школи лікнепу, проводили бесіди, гуртові читання, а після відкриття народного будинку ім. Леніна ініціювали  багато спектаклів, концертів. З 1930-х комсомольські орг.-ції – активні учасники виконання економічних завдань, зокрема , таких як створення  к-пів, організація змагань   у сільгоспвиробництві . Широкого розмаху набуває  рух  ударництва, опанування технічних професій . У роки ВВВ понад  600 комсомольців р-ну були на фронті, боролись у складі Овід. винищувального батальйону, входили до підпільних  груп у с. Олександрівці та ін. селах. На 01.05.1944  зареєстровано 122 комсомольці, що перебували на окупованій території і зберегли документи. Вони ввійшли до тогочасних  20 первинних орг.-цій. У повоєнні роки комсомол  -  активний учасник відбудови народного господарства .Особливо  відзначились  у к-пах  комсомольсько-молодіжні ланки. З середини 1950-х основним завданням стає  шефство над тваринництвом, вирощування водоплавної птиці, збір яєць тощо. Тільки за 1959 на роботу в тваринництві скеровано 56 комсомольців. У р-ні підтримано  ініціативу ЛКСМУ перетворити республіку на квітучий сад: за 1957  висаджено 30 тис. фруктових і декоративних дерев,  озеленено  8 км. доріг ., закладено 8 парків і скверів. Розгортається  рух за економію і бережливість,організовуються на виробництві комсомольсько-молодіжні колективи. Шкільний комсомол  створює музеї військової  і трудової слави, проводить  пошукову роботу ( див. « Орлята»), працюють клуби інтернаціональної дружби тощо.  З кінця 1960-х дають про себе знати явища іншого порядку : гонитва за кількісним складом, розквітає формалізм і  паперотворчість , наприклад,  комплексні плани соц. змагання, Всесоюзний Ленінський залік тощо. Спроба кардинально змінити стан справ мала місце в роки «перебудови»:  утворюються госпрозрахункові кооперативи, молодіжні клуби ,тривають пошуки нових форм роботи тощо. Проте розпад СРСР призвів  до ліквідації самого  комсомолу. Перші секретарі Овід.  райкому ЛКСМУ:  Л.Варашкевич (1944-1945), В. Головченко, Стоянов (1946),С. Мартинов (1947), М.Юрченко (1948-1950), М.Свергун (1951-1952), К.Болванова, М.Дузь (1953-1954),П.Мазоха (1954-1958),В.Антоненко (1958-1959),А.Чеботар(1960) , Г.Фотченко (1961-1962),В.Алтухов (1966-1968),В.Звєрков(1968-1969),В.Хмельнюк(1970-1971), В.Трофименко (1971-1973),А.Білокопитов(1973-1975), Г.Балан(1975-1981),Т.Білоус(1981-1985), О.Дутнев(1985-1986), О.Кочержинська(1986-1989), О.Сухом’яс, Н.Корольова(1989-1990), В.Недолуженко(1990-1991).

***

КОХ Альберт (10.12.1888, Гнаденталь (Нова Сарата, Бесарабія) – ?) – лютеранський священик. Останній пастор Грослібентальської кірхи. Посідав кафедру в Грослібенталі з 1915 по 1929. Заарештований органами НКВС 14.11.1929 і засуджений 26.07.1930 на 5 років заслання. Відбував його на будівництві Біломорканалу.  1932 був звільнений, працював бухгалтером м. Курську. 1935 другий арешт.  Після третього  31.08.1937 –  московська Бутирка. Подальша доля невідома.

Евангелическо-лютеранская церковь и советское государство (1917-1938) / О. А. Лиценбергер; Междунар. союз нем. культуры. – М. : Готика, 1999. – 432 с.