Д, Е, Є, Ж, З

***

ДАЛЛАКВА Іван Йосипович (Далаква Ваетано, Каетано, в документах – Юрій Карякін, помер після 1869) – архітектор, титулярний радник. Народився в Іспанії, деякий час мешкав в Італії, звідки переїхав на південь України. З 1832 працював в Одесі  як міський землемір від будівельного комітету. В першій пол. ХІХ ст. склав плани межових дач, ділянок (в т. ч. хх. Втіха, Врето, Гаске, Іженка тощо), підготував креслення кварталів і млинів розміщених у межах Одес. градоначальства. Після смерті архітектора Г.І.Торічеллі  з 1839 виконував обов’язки архітектора ІV частини м. Одеси (Молдаванки),  з 1845 – І та ІІ  частин. З 1843 закінчував будівництво торгівельних рядів у Пале-Роялі. Спроектував склади Рабиновича (1848), будинків по вул. Прохорівська, 48 (1844), Пушкінській, 30 (1846), Воронцовському провулку, 6 (1848), флігеля на вул. Гоголя, 11 (1845) та інших. Спроектував також кілька дерев’яних і кам’яних мостів на Пересипу, В.Фонтані, Вел. Дальнику й біля Татарки (збудовано 1840-1841, підрядником виступив купець Герш-Берг Етайгер).

Тимофієнко В. Г. Зодчі України кінця XVIII – початку XX століть: Біографічний довідник. – К.: НДІТІАМ, 1999. – 477 с.

***

ДАЛЬ Володимир Іванович [10(22).11.1801, Луганськ – 22.09 (04.10).1872, Москва] – письменник, лексикограф, етнограф. Народився в сім’ї російських підданих: Іогана Даля – данського лінгвіста, богослова й медика і Марії Христофорівни (уродженої Фрейтаг) – німкені.  Дитинство провів в Миколаєві. Закінчивши Петербурзький Морський кадетський корпус (1814-1819) служив кадетом і мічманом у Миколаєві і Кронштадті.  1826 вийшов у відставку, закінчив медичний ф-т Дерптського у-ту і вступив полковим лікарем на військову службу (1829). Був учасником рос.-турецької війни 1828-1829 і польскої кампанії 1831. Згодом працював у шпиталях Кам’янця-Подільського, Одеси, Полтави.  Після нової відставки 1833 служив чиновником у ген.-губ. Оренбурзького краю; брав участь у Хівінському поході 1839. Надалі мешкав у Санкт-Петербургу (1836, 1841-1849) і Москві (з 1859). 1832, взявши псевдонім «Козак Луганський», випустив свій перший збірник російських казок, а 1841 цілком віддав себе літературі й етнографії. Випустив кілька збірок оповідань: «Солдатские досуги» (Спб., 1843), «Матросские досуги (Спб., 1853).  1861-1862 надрукував збірку «Пословицы русского народа». Понад піввіку працював над «Толковым словарем живого великоруського языка» (Т.1-4. – М., 1863-1866), що містить близько 200 тис. слів, за який удостоєний Ломоносівської премії і звання почесного академіка АН (1863). Побував у нашому краї. Виклав свої враження про Люстдорф, Бурлачу Балку в оповіданні «Цыганка» (1830, 1848).

***

« ДАЛЬНИЦЬКІ КАР’ЄРИ» -   Одес. міське звалище твердих побутових відходів, створене за  розпорядженням  Ради Міністрів УРСР від 28.10.1974. Згідно з ним  із земель Овід.р-ну вилучено  та передано в постійне користування територіальній громаді м. Одеси  60,4 га . На підставі договору оренди від 11.11.1999 звалище експлуатує  ТОВ «Союз».

***

ЗВАЛИЩЕ МІСЬКЕ. Створено  за 10 верст від Одеси по дорозі до с. Татарка. Вперше сміття сюди почали звозити, коли 1927 одеський водопровідно-каналізаційний комбінат розпочав очищення 120 будинків у центрі Одеси. На карті 1928 (карта 32в) «Свалка» позначена з правого боку одеської залізниці, в районі 6 км на південь від дороги Одеса-Овідіополь. У березені 1958 звалище перенесли на територію сучасного Промринку 7 км. Планували створити сміттєпереробний цех, але у 1980-х звалище закрили.

Известия. – 1927. – 28 августа; Знамя коммунизма. – 1958. – 21 марта. – №59.

***

ЗОНТАҐ Ганна Петрівна (народж. Юшкова; 06.07.1786 – 18.03.1864) – дитяча письменниця. Народилася і виросла в с. Мишенське Белєвського повіту Тульської губ. Здобула домашнюю освіту. Виховувалася разом з відомим рос. поетом  В.О.Жуковським (мати А.П.Юшкової була сестрою Жуковського по батькові). Одружившись 07.01.1817 з американцем на рос. службі Є.В. Зонтаґ, перебралася з чоловіком до Миколаєва, а в травні 1825 до Одеси.  Власниця хутора «Втіха». Дім Зонтагів на Французькому бульварі був салоном літераторів. Вела дружбу з поетами і письменниками О.С.Пушкіним, В.І.Туманським (переклав Гомера), М.І.Гнедичем, С.Г.Раїчем, П.П.Вігелем. 1818 в Одесі давала уроки вел. кн. Марії Миколаївні. Стала першою жінкою-письменницею в Одесі, друкувалась в «Одес. альманахе». По смерті чоловіка (1841), одруживши доньку Марію (1824 р.н.) з Лювігом Леопольдом Гутмансталем, австрійським консулом в Одесі, виїхала до Мишенського. Працювала над перекладами творів європейських письменників. Відома за творами: «Повести для детей» (1830); оповідання «Блестящий червячок» (1834), «Восточные повести» (1839), «Три комедии» (1842), «Подарок детям» (1861), «Волшебные сказки» (1862) та ін. Найбільший успіх мали: «Новые повести для детей», «Сочельник» (1864). Спогади А.П. Зонтаґ (надруковані в журналі «Москвитянин») стали єдиним джерелом знань про дитинство і юність В.О.Жуковського.

***

ЗОНТАҐ Єгор Васильович (Джордж Сантаг, Георгій Зонтаґ;  1786, Філадельфія –23.03.1841, Одеса) – військовий, моряк. Народився в сім’ї учасника війни за незалежність США. Служив штурманом в американському військово-морському флоті на шхуні «Оса» (Wasp). Перебравшись 1811 до Росії, став лейтенантом ЧФ. В роки війни з наполеонівською Францією перейшов до сухопутної армії. Кампанію 1813–1814 провів у складі Дерптського кінно-єгерського полку; вступив до Парижа вже в чині полковника. Нагороди: орден св. Володимира 4 ст. З 1816 знову на флоті. Одружившись 1817 з Г.П.Юшковою (Г.П. Зонтаґ) замешкав у Миколаєві (до 1825), згодом в Одесі. Дістав чин капітан-лейтенанта. Командував яхтою «Втіха» (рос. «Утеха»). Деякий час виконував поручення ген.-губ. М.В.Воронцова. Мав чини: капітан Одеського порту й інспектор міського карантину (1828–1830); директор Компанії Чорноморського пароплавства (до 08.02.1838); в.о. градоначальника Одеси (16.04.–01.08.1931). У відставці мешкав на власному хуторі Втіха. Тут гостив своїх співвітчизників американців Г.Уікоффа і Дж.Л.Стефенса (обоє залишили про Є.В. Зонтаґа свої спогади). Після важкої хвороби 1839-1841 помер.Похований на старому одеському кладовищі (зруйноване). Донька Марія (1824 – ?) стала дружиною австрійського консула в Одесі – Л.Л.Гутмансталя і мешкала за кордоном.

***

ЄЗУЇТИ (Товариство Ісуса) – чоловічий монаший орден римо-католицької церкви. Заснований 1540  І.Лойолою за підтримки Папи Павла ІІІ. Підтримував Папу римського у реалізації найважчих завдань церкви. У нашому краї єзуїти з’явилися на початку ХІХ ст. Першими (1802) прибули до Одеси священики Алоїз Лефлер, Гішповський, Осмоловський, прелат Ліба та інші. 1805 єзуїти відкрили свою місію в колонії Клейнлібенталь. Не мавши костелу, богослужіння справляли в Йозефсталі, де мешкало 4 єзуїтських місіонери (на 1808 – 3 з них померли). На прохання генерала ордену єзуїтів Фадея Брожовского (Березовського) міністр МВС В.П.Кочубей дозволив на державні кошти утримувати в кол.Йозефсталь двох місіонерів-капуцинів Яна Антонія і його помічника Оберліна. Єзуїти намагалися поширити свій вплив на нім. колонії півдня України, будували костели, каплиці, відкривали училища (в Одесі єзуїт де-Волсей 1804 відкрив приватний пансіон).  1810 князь І.М.Долгорукий зустрів одного монаха-капуцина в кол. Йозефсталь.   1811 за допомогою ген.-губ. Рішельє візитатором римо-католицьких церков Новоросії  став прибулий до Одеси французький емігрант, абат-єзуїт Ніколь Шарль Доменік (1758-1835). Довго єзуїти боролися з перекладами  сучасними мовами св. Писання («Біблії» й «Нового заповіту»). 1815 протестантські місіонери повідомили, що в околицях Одеси один з єзуїтів спалив усі неавторизовані переклади знайдені у місцевих католиків. Указом 13.03.1820 діяльність єзуїтів у Рос. імп. заборонили. Більшість їх полишила її межі. В цей самий час посилили роботу католицькі євангелісти.  Німецький пастор Ігнатій Ліндль (1774-1846) дістав призначення на посаду декана католицьких церков Пд. Росії і пробста (старшого пастиря) Одес. римо-католицької церкви та візитатора новоросійських колоній. Він запланував створити поселення для своїх послідовників у Бесарабії. Спочатку І.Ліндлю обіцяли виділити 150 дес. біля Очакова і 300 дес. біля Овідіополя, де планували збудувати духовну семінарію для підготовки католицького духовенства парафій Новоросії та Поволжя. На це дав свою усну згоду імп. Олександр I. Проте в березні 1822 влада виділила пробсту Ліндлю лише невелику ділянку землі на р. Сарата.

Іезуиты в России с царствования Екатерины ІІ и до нашого времени. Ч.ІІ.: обнимающая историю іезуитов в царствование Александра І / Священника Михаила Морошкина. – Санктпетербург, 1870.

***

ЄПИСКОП Овідіопольський – священнослужитель вищого ( третього) ступеня, голова церковно – адміністративної одиниці. Овід. р –н входить до складу Одес. єпархії. Архімандрит  Аркадій ( Таранов) намісник Одес. Свято – Пантелеймонівського  чоловічого монастиря (з 1993)   обраний єпископом Овід. . вікарієм Одес. єпархії 20.07.2012 р.,  наречений  у єпископи 03.08.2012 р., хіротонія відбулась 04.08.2012р. в  храмі Всіх Святих Свято – Пантелеймонівського  жіночого монастиря у Феофанії  (м. Київ). Єпископ Аркадій ( у миру – Олександр Борисович Таранов) нар. 11.03 1957,  сел. Ясиновське  Луган. обл.     Духовну освіту здобув  у Одес. духовній семінарії ( 1982), Київ. духовній академії (2002). Введений у сан архімандрита (1996). Нагородж. Орденами Святого благовірного князя Володимира І, ІІ, ІІІ ст -нів , преподобного Нестора Літописця ІІ ст- ня, церковними медалями тощо.