A,Б

АКСАКОВ Іван Сергійович (26.09[08.10].1823 Надєждіно Оренбург. губ. – 27.01 [08.02].1886, Москва) – російський публіцист, редактор-видавець, поет, критик. Разом з братом К.С. Аксаковим і Ю.Ф. Самаріним репрезентував так званих  «молодших» слов’янофілів. Син письменника С.Т.Аксакова. Закінчив Петербурзьке училище правознавства (1838-42).  1848 побував в Овідіополі. За дорученням Російського географічного товариства вивчав торгівлю в Україні і написав «Дослідження про торгівлю на українських ярмарках» (1858).  Під час Кримської війни служив добровольцем (квартирмейстер Серпуховської 106 дружини)  в Московському ополченні Південної армії. Перед виступом до Бесарабії, 12.11.1855, ополченці жили на зимових квартирах у Грослібенталі і Клейнлібенталі. У своїх листах  (23.11.1855) Аксаков записав: «Из Одессы в жидовской бричке, истинно похожей на выдолбленную тыкву, приехал я прямо в Петерсталь, немецкую колонию, где честные немцы взяли за все втридорога. Говорят, что в этой колонии летом найден был спрятанный порох и что несколько колонистов находятся под стражею. Очевидно, что в этом пришлом народонаселении нет никакой привязанности к России, да и не к чему привязаться, потому что оно не в России, а в Новоросси; нет почвы туземной, в которую можно было бы пустить корни…Из Петерсталя двинулись мы в Ясску на берегу Днестра…». У 1858 – 1878 відігравав керівну роль у Московському слов’янському комітеті. Під час російсько-турецької війни 1877-1878 організував кампанію на підтримку південних слов’ян і набув значної популярності. За виступ у слов’янському комітеті на Берлінському конгресі 1878, що містив різку критику царської дипломатії, Аксакова вислано з Москви, а слов’янський комітет закрито. У 1870-1880 працював з банками, був головою ради Московського товариства взаємного кредиту. Редагував слов’янофільські видання: «Московский сборник» (1840-50-е), журнал «Русская беседа», газети «Парус», «День» (1861-65), «Москва» (1867-68), «Русь» (1880 -86). У своїх поглядах стояв на твердих православно-монархічних позиціях, обстоював непорушність російських національних основ, традицій та ідеалів. Виступав за общинно-артільне «народне виробництво» проти насадження західних економічних форм. Вважав, що основою духовного відродження людства може стати союз слов’янських народів під керівництвом російського народу.

Аксаков И. С. Письма к родным (1849-1856): Серия «Литературные памятники»// Издание подготовила Т. Ф. Пирожкова. –  М., «Наука», 1994. – С.208-210;  Аксаков И.С. Письма из провинцииПрисутственный день в уголовной палате. – М.: Правда, 1991.

***

АМФІКТІОН - виноробне підприємство, ТОВ. Розташоване в Овідіополі по вул. Т.Шевченка, 22. Виготовляє натуральні вина. Провадить оптову торгівлю виноматеріалами. Виникло 2009 на базі виноробного колгоспу «Україна». 2010 тут придбано два цехи Старокозацького винзаводу (Білгород-Дністров. р-н), розміщених у селах Руська Іванівка і Стара Царичанка, де встановлено нову лінію розливу вина. Сьогодні підприємство розливає майже 2000 пляшок на годину і 400 тис. пляшок на місяць. На ХІ Міжнародній дегустаційній виставці «Одесский залив» (2011) вина «Амфіктіон» –  «Шардоне» і «Сухе біле» здобули бронзову медаль, а «Столове червоне» – почесний диплом.

***

АНДРЖІЄВСЬКИЙ Антоній (Andrzejewski, Antoni: 1785-1868) – польський ботанік, письменник. Походив з волинської шляхти. Закінчив Вільнюський ун-т. Був доцентом кафедри ботаніки в Кременецькому ліцеї і Київському ун-ті, професором природничих наук в Ніжині. Був членом Московського т-ва дослідників природи, Т-ва сільського господарства Пд.Росії (Одеса) та інших. Залишив опис флори на Поділлі («Флора України», 1869). Видав чотиритомник своїх мемуарів про Волинь: «Ramoty starego Detiuka o Wołyniu» («Грамоти старого Детюка про Волинь», 1861) та історичні оповідання «Synowie Władysława Hermana» («Сини Владислава Германа») i «Dobiesław» («Добислав», 1866). Цікавився мистецтвом. Перебував у 1824 в Одесі і біля Дністр. лиману, де на прохання Казимира Монюшка зібрав зразки флори для ботанічного саду в Сміловичах (Білорусь). 1824 гостював на хуторі Кароля Мархоцького край Дністр. Лиману, про що залишив свої спогади.

Andrzejowski, Antoni. Ramoty Starego Detiuka o Wołyniu. T. ІІІ. – Wilno: Księgarnia Stowarzyszenia Nauczycielstwa Polskiego, 1921.

***

АРІСТОВ (Арестов) Михайло Костянтинович (1803 – ?) – декабрист. Виховувався в Одес. Грецькому училищі, закінчив гімназію. З 1820 допомагав батькові, займався торгівлею, служив секретарем у конторах одеських маклерів і нотаріусів. Разом з бендерським міщанином В.І.Сухачовим і канцелярським чиновником з тираспольских поселян-сербів Г.С.Радуловим входив з 1822 до одеської «Громади незалежних». У серпні 1824 виїхав з В.І.Сухачовим до Грузії, працював у канцелярії виконавчої експедиції. Заарештований у Тифлісі 03.04.1826 у справі В.І.Сухачова, підозрюваного у зв’язках з декабристами (в бумагах знайдена «Ода на свободу» О. С. Пушкіна). Був відправлений до Таганрога. За браком доказів звільнений, а через рік знятий з нагляду.

Оксман Ю.Г. От «Капитанской дочки» к «Запискам охотника». Пушкин – Рылеев – Кольцов – Белинский – Тургенев: Исследования и материалы. Саратов, 1959.

***

БАГРИЦЬКИЙ (Дзюбін) Едуард Георгійович (22.10.1895, Одеса – 16.02.1934, Москва) – російський поет, перекладач і драматург. Народивсь у єврейській сімї. Закінчив курси землемірів. З 1915 під псевдонімом «Едуард Багрицький» опублікував свої вірші в одеському літературному альманаху. Під час громадянської війни 1918 добровольцем вступив до Червоної Армії, працював у політвідділі особливого партизанського загону імені ВЦВК, писав агітаційні вірші. Після війни працював в Одесі – як поет і художник у ЮгРОСТА (Південне бюро Українського відділку Російського телеграфного агентства) разом з Ю. Олешею, В. Нарбутом, С. Бондаріним, В. Катаєвим. Публікувався в одеських газетах і гумористичних журналах під псевдонімами «Хтось Вася», «Ніна Воскресенська», «Робкор Горців». З 1925 Багрицький у Москві, де став членом літературної групи «Перевал», а за  рік приєднався до конструктивістів. Видав збірки віршів «Південний-захід» (1928), «Переможці» (1932).  1930  вступив до РАПП. Жив у Москві в знаменитому «Будинку письменницького кооперативу» (Камергерський провулок, 2). Став відомим з поеми «Дума про Опанаса» (30.07.1949 оголошена «сіоністським твором» і наклепом на український народ). З початку 1930 важко хворів на астму. Вдова поета, Лідія Густавівна Суок, була репресована  1937 (повернулася з ув’язнення у 1956). Син Всеволод загинув на фронті  1942. Багрицький часто бував у наших краях. К.Паустовський («Золотая роза») записав: «Целыми днями Багрицкий пропадал в степи за Сухим лиманом и ловил там силками птиц… Он звал меня приехать летом в Одессу, обещал сводить на Сухой лиман и в замечательный рыбачий поселок Каролино-Бугаз, где-то около Днестровского лимана…»

***

БАННИКОВ Василь Васильович (01.11.1925, Зірган, Башкирія – 12.12.1956, Уфа ) – гвардії старший сержант, командир гарматної обслуги 82-го окремого гв. винищ.-протитанк. дивізіону 74-ї гв. СД 8-ї гв. армії. Мордвин. Повний кавалер ордена Слави (3 ст-ня – 08.06.1944, 2 ст-ня –10.09.1944, 1 ст-ня – 15.05.1945). Закінчивши 7 класів, працював у колгоспі. В РСЧА з 02.1943 (призваний Мелеузовським РВК Башкирської АРСР). Став артилеристом. Був двічі поранений і контужений. В боях за Одесу гармати гв. сержанта Банникова 11.04.1944 підтримали наступ стрілецьких підрозділів на південному заході від Овідіополя, а 13.04.1944 відбили контратаку противника в передмісті, де придушили п’ять кулеметних гнізд противника і знищили понад двадцять гітлерівців. 06.-12.08.1944 артобслуга гв. ст. сержанта Банникова відбила танкову атаку в районі польського міста Магнушев (І Білорус. ф-нт). У вуличних боях в Берліні 21-24.04.1945 його бійці відділення знищили сім вогневих точок, вісім дотів і понад двадцять гітлерівців. 30.04.1945, гармаші Банникова підтримали штурмову групу й знищили ворожий кулемет і понад десятка ворожих солдатів. Демобілізувавшись, мешкав у столиці Башкирії  м. Уфі.  Помер у військовому госпіталі.

***

БАРОН Михайло Юхимович (05.11.1899, Малоархангел. повіт, Орлов. губ.  –  1986, Москва) – прокурор. Відомий під прізвищем Санін. Закінчивши 8 класів одеської гімназії, працював домашнім вчителем. З 1917 на Румун. фронті в складі 71 піхотної дивізії. Після революції – в Червоній армії. Призначений Одеським ревкомом команд. 1-го радянського зведеного загону (Чорноморського батальйону). Член РСДРП (б) з 01.1918. Навесні 1919, закінчивши курси комскладу в Харкові, був призначений від Наркомату Військових справ до Тимчасового Радянського робітничо-селянського уряду (м. Тирасполь). Учасник придушення антибільшовицького повстання 1919. Разом з комуністичним Червоним батальйоном провадив каральну операцію в селі Велика Акаржа (Грослібенталь). У час білогвардійщини  в Одесі  діяв у більшовицькому підпіллі. З 1920 – заступ. комбрига 3-ї кавд. 1-ї Кінної армії; в липні інструктор з політчастини від Одес. губкому, потім військовий комісар з охорони узбережжя Чорного моря й Дністра і начальник політбюро морської міліції та ВЧК Чорноморсько-азовської області. З 05. по 12.1921 – начальник 3-го (Севастопольського) району військ ВЧК. Надалі комісар військ ВЧК Кримського округу, член військової колегії Рев. трибуналу (1922), а потім  штабу військ ГПУ в Криму. Після розформування штабу відбув до м. Москви і став інспектором військ ГПУ СРСР. У 1930-х перебував знову в Криму, займався земельними питаннями, а з 1935 обіймав посаду прокурора в Одесі. До останніх днів свого життя мешкав у Москві.

Кривохатская О. Михаил Ефимович Барон – Красный прокурор Санин // Вісник Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 1). – Одеса, 2006.

БУГАЗ – озеро відділене від Дніст. лиману: завдовжки 1,5 версти, завширшки близько  0,5 версти. Лежить поблизу с. Кароліно-Бугаз.  Утворилося через збільшення піщаної коси вздовж берега. Місцева назва – «Дідове озеро».