Фото

ПАРКИ И СКВЕРЫ ОДЕССЫ

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________

«С ЛЮБОВЬЮ К ОДЕССЕ»

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ДЕНЬ ОДЕССЫ В МОЛДОВЕ

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Поміж горами й морем. Михайло Заяць – художник сонця і простору.

Михайла Заяця не потрібно переконува­ти в любові до мистецтва Він і нині живе нею, хоч уже малювати не в силі. Як-не-як, 84 роки за плечима. Сформований під впливом різних мистецьких шкіл, бо наро­дився на Закарпатті, навчався в Москві, а більшість життя провів на Одещині, він створив свою галерею образів із притаман­ною майстрові світлістю та замріяністю.

Творчість Михайла Заяця не віднесеш до широко відомих. Мистецька доля художника була нелегкою. І попри ясність, виразність і певну беззахисність таланту, художник таки пройшов свою художню стезю, що нагадує крутий пішник у високих горах. Недарма перша персональна вис­тавка відбулася вже на семидесятилітньому рубежі, як і запізніле прийняття почесним членом Одеської організації Національної спілки художників України.

Проте до цього десятки літ тривали пошуки самого себе: спочатку в Ужго­родській учительській семінарії та Ужгоро­дському училищі прикладного мистецтва, а згодом – у Всесоюзному державному інсти­туті кінематографії та в Одеській кіностудії. «Жити – то не долання меж, а – навикання, і само собою – наповнення», – писав Василь Стус. Наповненням Михайла Заяця став живопис, хоч цьому не завжди сприяли життєві обставини. Втеча від рутини Одесь­кої кіностудії, коли переважно знімали виробничі та ідеологічні штампи, переїзд до Санжійки, тоді ще закинутого села на березі Чорного моря, майже двадцятилітня перерва у творчості через хворобу руки – неповний перелік його крутих «життєвих віражів».

Формування Михайла Заяця-художника відбувалося у непростий час для закарпа­тського мистецтва: втиснення європейського мистецького простору у рамки радянського живопису. У1947 році він успішно вступив до Ужгородського училища прикладного мис­тецтва на відділення «художнього розпису». Попри те, що батько художника був ковалем, для майбутніх студій пан Михайло обрав саме живопис. Викладачами групи, що налічувала лише п’ять студентів, були Адальберт Ерделі, Йосип Бокшай, Федір Манайло – фундатори образотворчої школи Закарпаття, а також їхні учні – Ернест Контра- тович, Адальберт Борець­кий та Андрій Коцка – в майбутньому відомі художники. Поринувши із головою у творчу атмосфе­ру, Михайло із непідробним завзяттям студіював малюнок, живопис, композицію.

По сьогодні художник пам’ятає вимог­ливість своїх викладачів. Випускники Уго­рського королівського художнього інституту, виховані на модерних традиціях європе­йського мистецтва, Адальберт Ерделі та Йосип Бокшай у жорстких умовах соціа­лістичного реалізму зуміли «заразити» студентів ідеєю чистого мистецтва, прагнен­ням відтворювати живі, безпосередні вра­ження на полотні. Цьому не могли завадити ні вимоги офіційної ідеології, ні звинувачення на адресу Адальберта Ерделі у «формалізмі та космополітизмі», а згодом і репресії – зняття його з посади директора училища та голови обласної організації Спілки худож­ників.

Михайлові Заяцю пощастило бути не тільки студентом, а й колегою своїх іменитих

викладачів. Адже по закінченні училища разом із однокурсником Павлом Баллою поїхав вступати до Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва, але не пройшов за конкурсом. Повернувся додому і йому запропонували викладати живопис на першому курсі в рідному училищі. Здавалося б, чудовий спосіб робити кар’єру. Однак М.Заяць думав інакше і не полишав думку про подальше навчання.

Роки навчання у Всесо- юзному державному інституті кінематографії – важливий етап у форму­ванні світогляду М Заяця.

На початку 1950-х, коли всі марили кінематографом, молодий художник вступає до одного з найпрести- жніших вищих навчальних закладів СРСР – знамени­того ВДІКу, де майбутніх художників-постановників кінонавчалитакі метри, якСергій Герасимов, Федір Богородський. У хлопця, який приїхав із далекого Закарпаття, відразу склалися приязні стосунки із викладачами. Один з найвимогливіших викладачів з живопису – професор Шиталь часто запрошував його до себе в майстерню.

Для молодого художника, який перші кроки у мистецтві робив під впливом європе­йських традицій, роки навчання у Москві стали часом опанування засад академічного мистецтва: класичної композиції, світло­тіньового моделювання, системи тонально- колірних виражальних засобів. У столичному вузі вразив рівень викладання рисунка: складні постановки, професійна натура. Художник пригадує, як по п’ять-шість разів перемальовували скульптуру Мікеланджело в Російському музеї! Разом із викладачами відвідували майже всі виставки, розбирали й аналізували експозиції.

Саме в ці роки закладаються основні риси творчого методу Михайла Заяця. Уже раннім творам художника притаманна ясність і чіткість композиції, лаконічність художніх засобів. Колорит полотен часто будується на співставленні великих, насичених колірних плям, узятих узагальнено та своєрідно за звучанням Декоративність, властива роботам Михайла Заяця, обумовлена прагнен­ням стисло й виразно пере­дати своє враження від дійсності, посилити активність колірного та ритмічно-лінійного вир­ішення твору.

Дипломна робота -12 карпатських етюдів із життя Олекси Довбуша- трансформація традицій закарпатської школи живопису та акаде­мічного вишколу Художнику вдалося переда­ти красу природи Карпат, уклад життя горян через пейзажі, жанрові замальовки, тема­тичні портрети. Осмислення традицій реа­лістичного та декоративного живопису дали можливість зазирнути в епіцентр предметно­го світу, влучно й безпомилково створити епічну сюїту із замальовок про життя карпа­тського опришка Олекси Довбу ша.

Попри перші здобутки і успіхи, молодого художника не полишають сумніви. Любов до свободи – головне кредо Михайла Заяця. Можливість малювати з’являлася рідко. Фрагментарно, часто потайки, у недовгих проміжках на знімальному майданчику художник із етюдником швидко перевтілю­вав свої враження у полотна. Це додавало
роботам відчуття внутрішньої динаміки, подеколи – експресії. М.Заяць сміливо оперує яскравими кольорами, фіксуючи при цьому ледь вловимі нюанси – зміну кольорів, реф­лексів під впливом світла й повітря. «Іриси» (1960), «Осінній спалах» (1964), «Весна» (1963) – характерні твори тих років, у яких художнику вдалося відтворити живий рух часу, невичерпну жагу життя.

1970-ті роки – період нових творчих пошуків. Художник поринув у пленерний живопис. Мелодія робіт стала притишеною, більш заглибленою й ніжною. Роботи вирізняються тонкою та неповторною чутли­вістю. «Гуцульський край» (1975), «Білий вибух» (1972), «Прощавай, літо» (1972), «Після грози» (1975) – по-новому осмислений довколишній світ. Мислення художника формується на побаченому у природі, краса якої віддзеркалюється у творах на асоціатив­но-інтуїтивному рівні. У палітрі імпресіо­ністичних імпровізацій Михайла Заяця панує стримана, переважно холодна гама кольорів. Настроєві пейзажі просякнуті світлом, що ніби ллється з середини полотна. Художник не любить плавних переходів-мазків, реальні форми немов розчиняються. Мозаїчність накладання фарб, настояна на авторських рефлексіях, витворює мить прекрасного, побачену художником у мандрах із знімаль­ною групою.

Символічно, що в творах Михайла Заяця часто зустрічається мотив дороги. Вона ніколи не закінчується: ховається між гір, перетинається річками, в’ється між деревами. Лінія дороги композиційно об’єднує твори, надає їм особливої настроєвої динаміки. Митець часто звертався до гірських крає­видів: від Карпат до Кавказу. Його гори статичні, спокійні, а деколи – містичні. Час у цих творах наче зупиняється, й художник прагне переосмислити разом із глядачем вічне й мінливе.

Незалежно від того, що зображав худож­ник, він не виділяв у творчості основні і другорядні жанри. Попри те, що домінантним серед творів був пейзаж, Михайло Заяць експериментує з портретом. У роботах цього жанру відчувається добротна школа й фаховість художника. Він сміливо зображує фігуру, при цьому його картини вирізняє вивірена композиція, пропорційність та анатомічна точність.

Як і в пейзажах, Михайло Заяць прагне розкрити внутрішній світ портретованого. Практика пленерного живопису дозволяє художнику за короткий час відтворити на полотні всі емоції, що переживає змальовува­ний герой. Показово, що після майже двадця­ти років творчої перерви саме «Портрет дружини» став поштовхом до повернення у живопис.

Останні два десятиліття в творчості Михайла Заяця – час замилування морськими краєвидами Санжійки, що стала для митця останньою малою батьківщиною. Роки, проведені в терплячому очікуванні одужання, наклали на живопис митця щемливий настрій. Палітра кольорів висвітлюється: в живописі панують теплі й звучні кольори. Художник мовби навмисно не завершує свої пейзажі на пленері. З роками його твори набули метафоричності: високочоле небо, безкрайній горизонт, розлогі морські просто­ри наближають нас до гармонії душі Михайла Заяця, що поєднала в собі гірську і морську стихії.

Оксана Гаврош,

мистецтвознавець, викладач Закарпатського художнього інституту

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Третій міжнародниий пленер приймає художників Європи.

Третий год подряд участники международного пленэра «Берег Овидия» в рамках европейского проекта «Арт-туризм» собираются на совместные творческие встречи под Одессой, в старинном городке Овидиополь. В этом году к художникам из Украины и Польши добавились их коллеги из Македонии, Словении и Хорватии.

«По приглашению Союза маринистов г. Одессы я участвую в этом мероприятии уже второй раз. Мы выезжали в Грибовку, в Овидиополь, в Белгород-Днестровскую крепость, большое впечатление получили от двухдневной поездки по бессарабским степям. Такого в Польше не увидишь», – восторгается Адам Похопень, художник из Кракова.

Галина Лекарева-Никитина, член Национального Союза художников Украины, вице-президент Союза маринистов г. Одессы считает, что основным предназначением проекта «Арт-туризм», автором которого она является, должно быть экологическое воспитание через искусство. «Всё началось тринадцать лет назад, когда одесские художники начали ездить по Одесской области и увидели очень много депрессивных районов, которые благодаря проекту можно сделать интересными местами для экотуризма», – рассказала Галина Викторовна.

«Если бы не участие в этом проекте Владимира Левчука — не было бы и этого проекта», — говорит Виктор Потеряйко, член Национального Союза художников Украины, вице-президент Союза маринистов г. Одессы, соавтор проекта «Арт-туризм». «Все организационные вопросы, финансовое обеспечение, проживание — всё решал раньше председатель Овидиопольского районного совета Владимир Владимирович Левчук и продолжает решать сегодня. Скажу больше: сейчас стоит вопрос о создании в Овидиополе картинной галереи. Экспозиция уже насчитывает более двадцати картин, а по итогам сегодняшнего мероприятия она, конечно, пополнится».

«С каждый год выставка будет увеличиваться за счёт новых работ, новых имён и участников. Уже сегодня думаем об открытии в Овидиопольском районе постоянной полноценной галереи», — продолжил разговор главный организатор международного пленэра Владимир Левчук. « Да и сама программа нашего мероприятия меняется, есть задумка сделать её программой областного уровня. В этом году мы уже побывали в Тарутинском районе, посетили музей под открытым небом «Фрумышика-Нова». А в планах на будущее — побывать в Вилково, в Коминтерноском и Николаевском районах, в том же Исаево, где находится дворец Куриса. Будем прокладывать маршруты так, чтобы охватить всю область».

В этом году, впервые, в пленэре приняли участие одесские фотохудожники.

По результатам десятидневного пребывания мастеров кисти и фотообъектива на Одесчине состоялась выставка картин и награждение победителей дипломами.

Предложенный нами фоторепортаж, конечно же, не сможет передать в полной мере буйство красок в изображении нашего Причерноморья, но надеемся, что всё-таки не оставит вас равнодушными.